Управління освіти виконавчого комітету Вараської міської ради

    25 лютого — день, коли народжується слово. І разом із ним — сила. Цього дня світові з’явилася Леся Українка — жінка, яка навчила нас бути вільними у думках, незламними в боротьбі й світлими навіть у найтемніші часи. Її голос проростав крізь біль і став дороговказом для поколінь. День української жінки — це не про роль. Це про сутність. Про ту, що вміє любити безмежно й стояти непохитно. Про ту, що тримає дитину за руку — і тримає країну серцем. Про ту, що не втрачає віри, навіть коли світ хитається.

    Сьогодні українські жінки — це воїни і берегині, науковиці й волонтерки, лідерки громад і тихі героїні щоденного подвигу. У кожній з них — відлуння Лесиного характеру. У кожній — її «Я буду жити!». Нехай цей день стане нагадуванням: сила української жінки — не гучна, але нездоланна. Не показна, але глибока. Не тимчасова — вічна.

    З Днем української жінки. З днем народження тієї, хто навчила нас жити всупереч — і перемагати.

   Це не просто дата, це рана, яка болить у кожній родині. Сьогодні хочеться найперше згадати наших захисників. Тих, хто стоїть, тих, хто повернувся і тих, хто навіки залишився Героєм, хто вже тримає небо над нами.
   Молитва сьогодні — не про красиві слова. Вона про вдячність, про біль, про прохання зберегти життя. Знайди хвилину — зупинися. Подумай про наших воїнів. Скажи просте: «Боже, бережи їх». «Боже, бережи Україну!»

   Чотири роки болю, втрат, розлук і боротьби. Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну забрало тисячі життів, зруйнувало домівки, розкидало родини по світу, залишило глибокі шрами — на містах і селах, у серцях і душах людей. Скалічені долі — це не лише про поранених воїнів, це про дітей, які дорослішають під звуки сирен, про матерів, які щодня чекають дзвінка, про родини, що навчилися жити з болем. Людське життя — найвища цінність і кожна втрата — це цілий всесвіт, який більше ніколи не повториться.

  Та попри все, ми стоїмо. Пам’ятаємо. Боремося. Допомагаємо. Єднаємося. Бо наша сила — у любові до своєї землі й одне до одного. У пам’яті про тих, хто віддав життя за Україну. У відповідальності жити так, щоб їхня жертва була недаремною. Схиляємо голови у скорботі. Дякуємо тим, хто захищає. Віримо в Перемогу. Україна вистоїть.